Публічна (громадська та цивільна) безпека в Україні: значення для гарантування системи безпеки в Європі

Abstract

Досліджено ґенезу наукової думки щодо визначення понять «публічна безпека», «цивільна безпека» і «громадська безпека». Установлено змістовну диференціацію цих понять, у т. ч. правову диференціацію. У цьому контексті запропоновано внести зміни до чинної правової бази України у сфері публічної безпеки в напрямку узгодження положень низки правових актів. Крім того, визначено драйвери забезпечення системи публічної безпеки, що включає громадську та цивільну. Обґрунтовано, що ці драйвери є рушійними силами, які передбачають інституційну реалізацію першочергових проектів та ініціатив, що відзначаються «проактивністю» або «реактивністю» з метою підтримання належного рівня системи безпеки. Наполягається на інституційному характері драйверів забезпечення системи публічної безпеки України, а також на важливості раціонального використання ресурсної бази, необхідної для цього (фінансової, кадрової, інформаційної тощо). Виявлено, що вплив позасистемних факторів зумовив активне впровадження країнами-членами ЄС проектів та ініціатив щодо забезпечення сталого розвитку в напрямку екологічної безпеки, зменшення ризиків надзвичайних ситуацій соціального характеру та ін. Проаналізований досвід функціонування Балканських країн засвідчив, що після завершення на їх території збройних конфліктів (у період з 1991 по 2001 рр.) актуалізувалися питання щодо залучення світового співтовариства до фінансування програм післявоєнної відбудови цих країн, гармонізації їхнього розвитку з курсом європейської інтеграції та підвищенням рівня публічної безпеки. Установлено, що в Україні ще тільки напрацьовується позитивна управлінська практика щодо забезпечення системи публічної безпеки, але в перспективі ці практики можуть стати взірцевими для світу загалом і Європи зокрема.