French sinology development (13‒21 centuries): historical aspect

Abstract

В історії розвитку синологічних вчень окреме місце займає французька синологія. Саме Франція стала найпершою країною, в якій відбулася трансформація місіонерської синології, що була поширена серед обмеженого кола дослідників (в основному у релігійному середовищі) в академічну наукову дисципліну, яку вже на професійному рівні викладали та вивчали у вищих закладах освіти. Саме паризький тип синології тривалий час домінував у всьому світі, включаючи такі потужні центри китаєзнавства як Німеччина, Великобританія, США, й власне сам Китай. Проведений історіографічний аналіз теми дозволяє говорити про недостатнє висвітлення вітчизняними дослідниками еволюції історичного розвитку французької синології як цілісного процесу, котрий тривав майже 800 років. Даний факт спонукав авторів до розкриття зазначеної теми. Мета статті – дослідити історичний розвиток французької синології протягом 13–21 століть. У ході роботи було використано як загальнонаукові методи, так і спеціальні, серед яких пріоритетне місце зайняли історичний, хронологічний та проблемно-тематичний. Також було застосовано аналітичний метод та методи групування і типологізації, що дозволило подати матеріал логічно завершеним. Для формування цілісної картини розвитку синології у Франції авторами було виокремлено та проаналізовано три історичні періоди, що охопили всю історію розвитку китаєзнавства, починаючи від зародження та розквіту до процесу стагнації. Так, у часових межах першого періоду досліджено процес накопичення своєрідної наукової бази знань про Китай, а також розвиток місіонерської синології та доведено, що саме вона стала своєрідним містком між протосинологічним етапом та академічною синологією, яка секуляризувавши здобутки попередників у 19 ст. перетворилася на наукову університетську дисципліну. У часових межах другого періоду проаналізовано наукові здобутки цілої плеяди французьких науковців а саме, Едуарда Шаванна, Марселя Гране, Анрі Поля Гастона Масперо тощо та зроблено висновок, що тогочасна синологічна школа у Франції перебувала та піку свого розвитку, а погляди її представників стали пріоритетними серед синологів світу. Щодо третього періоду, авторами висловлено думку про те, що сучасна французька китаїстика втратила лідируючі позиції в науковому світі, а пошуки новітніх методологічних підходів та методів (насамперед мультидисциплінарних з використанням цифрових технологій) є передусім спробою досягти паритетного становища із провідними центрами синології. Фактологічний матеріал дослідження може бути залучений для подальшого вивчення історії розвитку синології, а також для написання узагальнюючих праць із китаєзнавства, до читання лекційних курсів, спецкурсів та спецсемінарів.